Чи вірите ви в казку?

З дитинства вірю в казку. Вірю, що може прилетіти Снігова королева на білих санях, запряжених білими кіньми, точно така, як у казці великого Андерсена. Вірю, що саме вона посилає на землю тисячі, мільйони сніжинок, які летять по світу, несучи людям послання від неї. Вірю, що десь є зачарований сад, у якому бабуся чекає на маленьку дівчинку, щоб зачарувати її і залишити в себе… А ще вірю у чисте віддане кохання, яке окриляє,  дає надію, долає всі відомі і невідомі перешкоди, і, врешті-решт, розтоплює лід у крижаному серці.

Я вже доросла, але все рівно доглядаю за двома кущиками троянд – червоним і білим. Трепетно і обережно поливаю їх, оберігаю від пекельного сонця і всесковуючого морозу. Моя фантазія часто малює картинки, у яких тиха річка несе маленький човник, підганяючи його легенькими хвилями… Безшумно розходяться віти пишних плакучих верб, відкриваючи шлях у казку…

Казка в моєму житті… Насправді все надто реалістично і буденно: сім*я, робота, родичі. Навіть на друзів час є не завжди. Користуючись законами психології, говориш собі, що все буде добре, та й зараз все якнайкраще, адже мої близькі здорові, - а це головне, - з ними все добре. Від цього стає тепло на  душі і в голові дзвенить тиха мелодія кришталевого дзвіночка. Тоді реальність перетворюється на один із розділів казки. Той, у якому зазвичай розповідається про життя-буття героїв. А коли цей розділ буде дочитано, сторінки мають перегорнутися і відкрити новий світ. Проте це трапляється дуже рідко і зазвичай я перечитую один і той самий розділ по кілька разів.